Є моменти, коли слів майже недостатньо, щоб описати, що насправді означають відданість, мужність і людяність. Для нас одним із таких моментів стала зустріч з українським проєктом «TIM» – скорочено від «TEAM». За цим ім’ям стоять три жінки – Олена, Надія та Наталія. Уже понад десять років вони у невеликій майстерні біля Києва виготовляють м’які, ерготерапевтичні опорні елементи для людей з тяжкими інвалідностями. Волонтерськи, самостійно й з глибоким розумінням потреб своїх ближніх.
Те, що для багатьох виглядає як проста подушка, для інших означає вперше за довгі місяці можливість зручно сидіти. Клин, циліндр, ложе – зроблені зі спеціальної піни, обшиті тканинами, які можна прати, і дбайливо упаковані. Від початку війни команда роздала понад 7 000 таких елементів. Безкоштовно. Просто тому, що допомога потрібна.
Ми оголосили збір коштів, щоб підтримати «TIM» матеріалами. І ми побачили, як ваша солідарність змінює життя. Завдяки вашій допомозі сотні таких опорних елементів були виготовлені. Радість, яку вони приносять людям, неможливо виміряти цифрами – але її видно на фото, де діти граються з яскравими виробами, а дорослі вперше знову можуть лежати без болю.
Але війна не оминула й цей проєкт. Майстерню неодноразово пошкоджували. Запаси піни доводилося евакуйовувати, а майстрині шили навіть без світла чи води. Одна з них написала нам: «Я ненавиджу слово ‘вулик’. Саме тому, що його початкове значення прекрасне». І все ж: TIM живе далі. Бо він потрібен.
Наша підтримка була лише маленькою частиною великої мережі надії, витривалості та творчості. Але вона допомогла конкретно: вдалося виготовити опорні елементи, доставити матраци, придбати пакування, покрити транспортні витрати та розробити нові прототипи.
Команда TIM показала нам, як виглядає допомога, коли вона не здається. Коли працює далі – навіть із дірками в даху. Коли продовжує – навіть після атаки. Вони ніколи не питають: «Який сенс?», а лише: «Кому це допоможе?»
Ми дякуємо всім, хто пройшов цей шлях разом із нами. І ми обіцяємо: TIM не залишиться сам.
