Автор: Лілія Гудзюк, студентка Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Цього жовтня Німеччина та Україна відзначають 30-ту річницю двох вкрай важливих історичних подій: возз’єднання Німеччини та «Революції на граніті». Саме це надихнуло Німецько-український форум у співпраці з Житомирським державним університетом імені Івана Франка організувати творчу майстерню, метою якої було за допомогою інформативних лекцій, інтерв’ю із очевидцями подій, жвавих дискусій та творчого письма підкреслити значення цих доленосних подій та спонукнути учасників до роздумів. Результатом плідної роботи, яка тривала з червня цього року, стало відкриття виставки “Злам на Сході. Життя змінюється”, яка відбулася 6 жовтня в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.
Виставка “Злам на Сході. Життя змінюється” (створену Федеральним фондом опрацювання наслідків диктатури СЕПН) дає змогу зазирнути в повсякденне життя жителів Східної та Західної Німеччини до та після їхнього возз’єднання, а також показує труднощі, які спіткали німців відразу після ейфорії, викликаної довгоочікуваною єдністю. В основу виставки покладені світлини, що були ретельно відібрані німецьким істориком Стефаном Волле, які яскраво ілюструють помилки та успіхи, досягнуті в період вкрай складних переломних років.
Згадуючи доленосні події тридцятирічної давнини, наслідки яких однак впливають на сьогодення Німеччини та України, до студентів звернулися заступниця керівника відділу культури, освіти та національних меншин Посольства Німеччини в Києві Дамаріс Лоренц-Цурвеме, керівник представництва Німецько-українського форуму в Україні Йорг Дрешер та завідувачка кафедри германістики проф. Марія Іваницька.
На урочистому відкритті виставки студенти Київського національного університету імені Тараса Шевченка мали змогу переглянути інтерв’ю з колишнім міністром закордонних справ НДР Маркусом Меккелем. Занурившись у спогади, він розповів студентам, як власне відбулося возз’єднання Німеччини та до яких труднощів та помилок воно призвело. Маркус Меккель переконаний, що незважаючи на тернистий процес фактичного возз’єднання Східної та Західної Німеччини, той факт, що Німеччина через стільки років все ж змогла стати єдиною, слід вважати великим успіхом, адже ще 30 років тому громадяни НДР і не наважувались мріяти про те, що вони колись житимуть у демократичному суспільстві.
Надзвичайно пізнавальний характер мала доповідь історика Олександра Іванова, якому з 1988 по 1989 рік випала нагода пройти стажування в Лейпцизькому університеті та спостерігати за подіями в колишній НДР крізь призму українських реалій. Свої спостереження, враження та проведені паралелі Олександр Іванов виклав у своїй цікавій доповіді. За його словами, спільним як для українців в УРСР, так і для німців в НДР була відсутність свободи, яку вони хотіли вибороти за будь-яку ціну. В той час, як розпочатий в 1986 році Михайлом Горбачовим процес лібералізації приніс українцям в УРСР нові свободи, німці в НДР продовжували жити під пильним наглядом влади, для якої громадські свободи були пустими словами. Саме тому, успіхи, досягнуті в ході мирних демонстрацій, що прокотилися Німеччиною в 1989 році, були безпрецедентними, а надто, якщо врахувати несприятливі умови, в яких вони були виборені.
Однак той факт, що процес лібералізації в СРСР відбувався швидше і ефективніше, ніж в НДР, аж зовсім не означає, що українці, перш за все політично активні українські студенти, були задоволені курсом розвитку СРСР у 1990 році. Це показали протести, організовані активною українською молоддю, які також відомі як “Революція на граніті”, що розпочалися 2 жовтня 1990 року, за день до возз’єднання Німеччини. Хоча тодішній уряд не виконав усіх вимог студентів, протестувальники зуміли досягти неабияких успіхів і тим самим прокласти шлях до незалежності України та здобуття громадянських свобод, які ми сьогодні сприймаємо як належне. За словами ж Анжеліки Рудницької, відомої української співачки, журналістки та громадської активістки, яка брала активну участь у “Революції на граніті”, Україна і донині, 30 років після першої революції, продовжує боротися за свою незалежність. На її думку, найбільшим успіхом студентських акцій протесту 1990 року є той факт, що Україна поступово скидає пута радянської спадщини і що спогади про всюдисущі заборони, цензуру та кілометрові черги помітно згасають. Яскравим завершенням виставки стала сповнена спогадів та особистих роздумів промова Анжеліки Рудницької, яка вселяє надію на майбутнє та служить орієнтиром для молодого покоління українського студентства.
